Статті по темі
Серце Тараса Шевченка зупинилося 10 березня 1861-го року в Петербурзі. Поета спершу поховали на Смоленському кладовищі, розташованому в цьому місті. Сам письменник заповідав знайти вічний спочинок у рідній землі. Тож двадцятого травня того самого року його прах перевезли до України та перепоховали на Чернечій горі неподалік Канева. Тепер її називають Тарасовою.
Один зі своїх найвідоміших віршів «Як умру, то поховайте…» Тарас Шевченко написав у Переяславі ще у грудні 1845 року. Відтоді він неодноразаво редагував цю поезію. У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847-го, вірш нелегально поширювався у рукописних списках. Дослідники творчості літератора ввавжають, що вірш уперше був опублікований під назвою «Думка» у збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпциг, 1859. — С. 18), ймовірно, за списком П. Куліша, тепер не відомим. А його повний текст вперше надруковали у львівському журналі «Мета» (1863. — № 4. — С. 273 — 274) під /752/ назвою «Завіщаніє» вже після смерті поета. Нині «Заповіт» Тараса Шевченка, перекладений багатьма мовами світу. Його рядки добре знайомі кожному українцю. Згадаймо, їх і сьогодні:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани і гори —
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
